Мій син куняє у моєму тілі.
Дивиться на темні стіни моїх нутрощів
І боїться.
Я читаю йому казки на ніч.
Він посміхається, хоча й не вміє
Поки що цього робити.
Він підводиться і йде на роботу щоранку.
Я прасую його сорочки і краватки,
Щиро сподіваючись,
Що одного дня
Він все ж таки їх одягне.
Готую їжу, прибираю зайву кімнату і
Ставлю на її місце нову.
Дивлюся телевізор, хоча ще не вмію дивитися.
Мій син обіцяв мене навчити.
Коли я
Навчуся бачити
Його.
Він приходить додому і каже:
"У мене з’явилося нове кохання."
"А де ж старе, Адасю?"
"Зголив його зранку.
Тепер моє серце гладеньке, як поліно"
"Жаль, Адасю…
Мені твоє серце подобалося волохатим..."
Мій син посміхається,
Хоча і не вміє цього ще робити,
Лягає у мій живіт і росте,
Розвивається.
Він повільно старіє у моїй душі...
Він голить серце...
Мій маленький син існує лише у моїй уяві,
Де пусто і замість перекотиполя
Кружляють поліетиленові пакетики.
Мій син дивиться на мене і каже:
"Мамо, ти у мене віриш?"
до 23:09 22.02.10р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240015
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 09.02.2011
автор: Вікторія_Ікрова