Небо, начебто, одне. Ну ось же воно! Глянь угору - таке синє-синє, глибоке, високе, безмежне... Так. ніби, простяг би руку і набрав у жменю трохи того неба, зовсім трішечки, хоча б три синенькі пухнасті клаптики.
Більш усього - небо одне-однісіньке!.. А чому ж тоді кажуть "на сьомому небі"?.. Де ж його взяти те сьоме? Хтозна... До того ж ще десь є шість окрім нього, а я бачу лише одне... Оно, воно у мене над головою : вдень світить сонцем, а вночі підморгує зірочками.
От, якби побачити те сьоме небо!.. Яке воно? Можливо, зовсім не схоже на наше... Те небо взагалі може бути іншого кольору - не синє, а рожеве, або зелене чи жовте...
От, якби пощастило!.. Побачила б сьоме небо, всім би потім хвалилася, розповідала б. Набрала б його собі повні кишені і потім дарувала б, кому схочу. А разом зі шматочками неба роздавала б трохи щастячка, по жменьці, адже, впевнена, що на сьомому небі щастя вдосталь.
Проте не треба плутати вигадки з реальністю. Сьомого неба не існує, й не існувало ніколи... Це ж саме можна сказати і про шосте, п'яте, четверте, третє і друге небо, адже ці теж ірреальні. І не треба засмучуватись, оплакувати нездійсненну мрію.
Все таки "на сьомому небі" - це, всього лиш, фразеологізм!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239316
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2011
автор: АнГеЛіНа