В очній безодні дум в сліпу сітківку мови
Уловлюючи полиск луни від хвиль і мук,
На світ – пустельний лист гублю за словом слово,
Відлунням від котрих – лункий порожній звук.
Що не кажи, усе – розмова із собою.
Листами облітаєш, як літній дуб життя.
І, скільки б німоти осінньою порою
Не містилося в зміст словесного буття –
Абзац. Нова сторінка. Зима. Наступний розділ.
Уявна безсловесність у білому вбранні,
Що тільки гра в мовчанку на кільцевій дорозі,
Де програють усі, сказавши «так» чи «ні».
Весняний дощ проявить зреченне й незреченне,
Старий папір завіту не стерпить іскри сліз.
Що не кажи, одне відомо достеменно:
В основі словотвору – німотно-білий лист.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238325
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2011
автор: Богдан Ант