Якось, тримаючи на руках маленьку племінницю, мій брат жартома скаржився на своє «тяжке» життя: «…А, найголовніше, ніхто мене не любить!» Почувши це невтішне резюме, малеча вирішила, мабуть, компенсувати дядькові відсутність любові і лагідно погладила його по обличчю. А той узяв, та й жартома куснув її руцю. «Я тебе люблю, – обурено вигукнула мала, – а ти мені що?» Логіка буття вкотре заговорила устами малюка.
Наші пошуки любові як дві краплі води схожі на цю прикольну картинку з життя. «Я буду тебе любити вічно,» – каже хлопець дівчині. Що ж за кадром? Я буду давати тобі любов все життя, яке ти будеш варити мені борщі, прати мої шкарпетки, глядіти моїх дітей і не будеш при цьому забороняти мені посиденьки з друзями десь «на рибалці». «Я теж тебе завжди любитиму,» – відповідає вона. При цьому мається на увазі: а ти натомість будеш забезпечувати наше життя, дарувати мені одяг і парфуми, влаштовувати романтичні вечори, возитимеш нас із дітьми на відпочинок у Анталію і навчишся лагідно розмовляти з моєю мамою.
Молодий, але вже двічі одружений і розлучений бізнесмен якось напівжартома розмірковував про наступне ймовірне одруження: « Тепер я став розумніший («тепер» – мається на увазі після двох розлучень), моя наступна дружина повинна…» Далі йшов солідний список, якою повинна бути наступна «пані бізнесменша» і що вона повинна вміти робити. Обурювало навіть не те, що молодий чоловік вживав без кінця слово «повинна», наче обирав собі не дружину, а рабиню Ізауру. Найобурливіше, що молоді підлеглі жіночої статі мало не в блокноти записували його побажання, аби поставити собі за мету «відповідати» їм. Я бачила, як їхні красиві голівки–комп’ютери вже прораховують зиск від такої вигідної оборудки. То чого ж я прискіпуюся? Якщо молоді жінки згодні купувати любов, відповідаючи такому ось реєстру усіх «повинна…», то може треба їх благословити, та й хай живуть? Народжують дітей, сваряться, миряться. Адже, якщо кожен із партнерів буде виконувати свої умови договору, де він «повинен», а вона «повинна», то й життя повинно скластися. Так? Ой, не факт! Життя – не процес прямих продаж. Навіть у магазині ми потребуємо, щоб нас обслуговували якщо не з любов’ю, то з повагою та розумінням наших потреб. А тут математика вищого порядку, адже так чи інакше всі порушують правила оборудки: то у неї голова болить у найнесприятливішу годину, то він, злий після невдалого робочого дня, на дітях зривається, то свекруха не так подивилась, то теща невчасно приїхала. І з часом хтось таки втомиться зводити дебет з кредитом і поставить іншого «на лічильник». «Я тебе люблю, а ти мені що?» Це гасло лейтмотивом походить через таке подружнє життя, аж до самого розлучення. Навіть у останній його главі, на суді найчастіше чути: я йому і те, й оте, а він… Я ж їй, а вона… Оце називається «зводити рахунки». Теж поняття більше економічного характеру, ніж душевного, як ви гадаєте? Але спробуйте розказати про ваші гадки парі, що розлучається. Скажіть, що нема й не було між ними справжньої любові, що їхні стосунки були збудовані на голому розрахунку, злегка (причому, чим далі, тим легше) прикритому сексуальним потягом. Ото крику буде! За всім цим криком буде чутно голос Проні Прокопівни Сєркової: «Не за Ваші магазини я йшла, – я Вас любила!»
– Дурниці, – скажуть літні та бувалі, – он у минулому (чи вже, даруйте, позаминулому) столітті більшість шлюбів укладалася з розрахунку, а люди зживались одне з одним, і такої кількості розлучень не було.
І справді, не було. Я не сильна у статистиці, але, кажуть, більш як третина шлюбів зараз розпадається. Дивлячись на сусідів, знайомих та родичів, бачу, що так десь воно й є. Чому? Думається мені, що успіх колишнього шлюбу з розрахунку полягав у тому, що молоді, які його укладали, не чекали одне від одного любові, не вимагали її й «не боролися» за неї. Вони були чесними один з одним, а чесність – добра підстава для взаємної поваги, а часом навіть і вдячності, і любові. Коли тобі не кажуть гарних слів про кохання а просто й дружньо виконують свої обов’язки у шлюбі, розчарувань менше, а довіри більше.
А без взаємних підрахунків буває? – запитає молодий, недосвідчений читач. Буває. Тільки це ще гірше. Скаржиться молода подруга: чоловік розпускає руки.
– То чого ж терпиш? – питаю.
- Бо я його люблю і він мене теж.
- Чим же ти, Сонечко, вимірюєш любов? У яких одиницях?
- Просто, знаю.
Залізна логіка. Тільки дурна. Готовність за видумане почуття любові підставляти свій «фейс» під «люблячий» кулак – що може бути дурнішого? А моя ж молоденька мазохістка вважає такий перебіг подій у своєму житті мало не подвигом в ім’я любові. Про такі патологічні випадки можна було би взагалі не говорити, якби вони не траплялися на кожному кроці. П’є, курить, гуляє, б’ється, лається так, що вуха в’януть, а сказав(-ла), що любить, і знайдеться якийсь дурник, що обов’язково повірить. Як у тому анекдоті про чоловіка, що прийшов серед ночі п`янізний, наробив рейваху в хаті, побив жінку, вилаяв дітей, завалився спати. А рано просинається: сніданок на столі, сто грамів налито. Він до жінки: «Признавайся, коханця завела?» А вона: «Тю, дурний, ти ж мені вчора квіти уперше у житті приніс!» І тут він згадав, що, лізучи додому, проповзав через якусь клумбу… Було би смішно, якби не робилось сумно від того, за яку мізерію ми здатні продаватись. Як же ми прагнемо любові, якщо це прагнення настільки застить нам очі!
Біда! Торгуватися в любові – погано, не торгуватись, виходить ще гірше. То скільки ж вона коштує? Якщо вираховувати зиск від спільного життя, то чим, у яких одиницях вимірювати любов? О, одиниць вимірювання у нас безліч. Причому, у кожного свої. Хтось вимірює кількістю відданого часу, хтось прощених помилок, хтось витрачених коштів (тут теж у кожного своя такса), а хтось кількістю побоїв (таке теж трапляється). Заперечуєте? А як же народна мудрість: ревнує, значить любить. А ревнощі ж, вони всякі бувають… Проте, чим би не вимірювалась любов, ціна її за останні роки істотно впала. Я б сказала, інфляція торкнулась і її. Навіть не думайте сперечатись! Мені достатньо буде одного «залізного» аргументу: раніше мужчини за любов жінки все таки готові були платити свободою і одружувались, а зараз «задешево купують» – так живуть. А навіщо платити більше?
Любов – поняття економічне не тільки у шлюбі. Економіка любові, мабуть закладена в нас генетично. Інакше чим пояснити вигук малого товстунчика у відділі дитячих іграшок: «Все, мамо, більше я тебе не люблю!» Зрозуміло, це шантаж, проте тільки дуже розумні і цілеспрямовані мами на нього не ведуться. Страх втратити любов найдорожчої у світі істоти штовхає нас на необдумані а то й просто відчайдушно нерозумні вчинки. Одна моя знайома купує дорослому наркозалежному сину наркотики, бо не може дивитись, як той мучиться. Так потребувати любові сина що натомість вбивати його, – ось куди може завести така, здавалось би проста і логічна економіка любові.
Моя мудра старенька бабця, за життя говорила: «Любов – це коли хочеться віддавати задарма, а коли прагнеш щось назад отримати, то це не любов, доню, це – торгівля». Торгують всі! Продають забезпеченість, купують безкарність. Продають кулінарні і господарські здібності, купують захищеність, впевненість заміжньої жінки. Продають свободу, купують статус, житло. Той, кому занижена самооцінка заважає скласти ціну своїм чеснотам, сурогати любові купує за інтимні послуги. Торгуємо! Доторгувались до того, що двічі продали місця в Парламенті за дублікати обіцянок «любити народ», «любити Україну» одним і тим самим політикам. Та, що там двічі, он і втретє дехто готується. А з першого разу оцінити цю «любов» було слабо?!
Вам ще не хочеться закидати мене камінням? Якщо все так погано, то навіщо ж взагалі жити? Адже всі ми більш за все у житті прагнемо любові, ми хочемо любити і отримувати любов. То що ж робити?
Дарувати, як в улюбленому мультику про Вінні Пуха: «Безвозмездно, то есть даром». Знаєте, у нас в сім’ї є правило: першим іде миритись не той, хто більше завинив, а той, хто більше любить. Сварок майже не буває. Якщо вимірювати любов кількістю подарунків один одному , то вона переходить із поняття економічного у поняття душевне, і інколи навіть духовне. Але це вже зовсім інша математика.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238256
Рубрика: Нарис
дата надходження 01.02.2011
автор: alla.megel