Моя прабабця знахарювала. І частенько, з моїх спогадів та снів виринають пучечки трав під стріхою та їх неймовірний запах, коли бабця заливала їх окропом. Не раз дихала ароматною парою над банячком з настояними травами. Допомагало від кашлю горла та дитячих шмарклів...
Ех, бабцю... Як би мені нині згодився якийсь кухлик з твоїм цілющим відваром! Аби розчинити в Твоєму літеплі свої тривоги, сумніви та гіркоту дивного болю у ділянці серця.
Ех, бабцю...
Гортаю Твій старенький зшиток, перебираю пучками пальців різнотрав”я у полотняних мішечках, та ніц не знаходжу для себе... Чого то так, бабцю, можеш допомогти іншому – одразу вихоплюєш все, що треба , вкидаєш у мищинку для настою, мазі чи відвару - та не годен помогти сам собі...
Де той заповітний рецепт для спокою душі? Які трави туди входять? Чим залити? Бабцю! Дай знати! Ти ж у мене така мудра! Видко нема такого... Так, бабцю? Що? Щоти кажеш? Вигадати самій? Та не є у мене зара тої сили, що була у тебе, тої мудрості та жіночності, аби створити Таке...
З оповідок, ти їздила за пару сотень кілометрів щотижня, аби просто скупати в травах своїх онучків. А я що? Що годна зробити, коли чуюся безпомічною, немов одиноке деревце серед відкритого поля, бабцю...
Кажеш, що то деревце є чи не найсильнішим у сім світі? Хочу відчути то в собі, бабцю. Знаю, що все саме так та, певне, віри бракне при супротиві цілому світові. Розумієш, бабцю? Знаю, що розумієш, як не розуміти, коли звідала неабияке життя з усіма його перипетіями?..
Так, бабцю. Та певне, що Любов... Через віщо іще? Приймаєш в себе Любов, будь готовий до того, що Всесвіт перевірятиме Тебе на гідність тому дарунку. Як Ісус, бабцю, так? Страждав... Але ж любив...
Дякую Тобі, бабцю...
Впишу у Твого зошита свого рецепта, десь наприкінці. Це буде нашою з Тобою таємницею. Люблю Тебе, бабцю...
Рецепт: Дев”ятисил
Чебрець
Безсмертник
Материнка
Звіробій
Ромашка
Іван-чай
Рум”янок
Липовий цвіт
Сон-трава
У рівних частинах
Залити окропом та варити, помішуючи зо три хвилини. Думати в той час про зелень Його очей та твердість думки, про сплетіння пальців, наче душ та дивну тугу під серцем в очікуванні, про промовистий сміх та непристойну ніжність, про міцні обійми вночі та спільне майбутнє, про скрип череса під дихання та купу вишиванок, про янголяті сни своїх дітей та влені відчуття, що перехоплюють подих...
Доки помішуєш – стає легше, повірте!
Основне, відкинути сумніви, простягнути руку, відкрити серце та впустити Любов у себе.
Далі йдеш увечері до потоку (на крайній випадок до ванної) запалюєш свічку, мастиш себе медом знизу-вверх та змиваєшся тотим відваром зверху-вниз.
Спокійно засинаєш, помолившись.
Прокидаєшся вдосвіта, посміхаєшся новому дню і радієш тому розумінню, що ти – Живеш!!!
„Привіт!” – шепочеш тихенько коханому, де б він не був...
І чуєш у відповідь :”Привіт...”, де б ти не була.
Це і є – рецепт Щастя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236755
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2011
автор: LaLoba