Намагаюсь зібрати нескінченні шматки неба.
Усвідомлюю неможливість своєї потреби.
Стаціонарна система життя, де помиляються люди.
Втрата, рівновага. Та переможених не буде.
Залізти в чужу свідомість, прихопити запальничку.
Готичні романи із чорним змістом увійшли в звичку.
Почуття – це слабке відображення на папері уяви.
Життя – це книга, його завершить наступна ява.
Виривають з середини душу, пам’ять стирається.
Очі стримують сльози, а вуста все ж усміхаються.
Холодна глибина людських переживань, теж несправжніх,
Охоплює кругообіг моїх думок всеосяжних.
Є впевненість у тому, що існують інші світи.
Я залишилась сама, як завжди, мені хочеться піти.
Я живу без визначеної мети, а що далі?
Нездатність кохати, сльози по чорній емалі…
Навіщо тоді жити, якщо світ – це вигадка,
Тільки матриця в надсвідомості і нещасні випадки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236386
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2011
автор: pestunchyk