Ранкова вулична метушня. Люди, які поспішають виконати безглузді завдання сьогоднішнього буття. Хтось вже встиг випити свою денну порцію кави, чудового напою, що допомагає вижити у цьому безкінечному хаосі думок і подій. Похмурі обличчя відображають справжню сутність великого міста, що поглинає сили мешканців, руйнує сподівання самореалізації, зате створює ілюзію неможливості стати самотнім привидом власних спогадів. Присутність випадкових перехожих доводить, що світ досі існує. Існує, та чи подобається він цим спантеличеним створінням, які вже забули, як пахне у лісі весняний світанок, як шепочуть дерева і кличуть до себе безмежні простори. Ці чуття розчинилися в цигарковому димі й шумі відвідувачів брудного клубу. Просто зникли, не залишивши слідів, щоб навіть випадково не знайти дорогу до їх закурених думок.
Пачку солодкого забуття, наповнену циліндроподібними паличками сумнівного підвально-рослинного походження, носять у лівій кишені деякі з мешканців міста спантеличених. Вони тепер не мають достатньо сили аби позбавити себе останньої можливості поринути у власну свідомість, чисту від хаосу урбаністичного життя, в якій так затишно й більше не треба доводити свою авторитетність. Але ця мандрівка триває недостатньо часу, аби осмислити всі події, що сталися за проміжок існування між нею та подібною попередньою. Через це використання чарівної сили тютюну набуває прискореного ритму, що зупинити, здається, тепер не можливо.
Цим істотам важко зрозуміти причину свого пересування у колі таких самих істот. Цінність власного існування загублена серед купи сподівань та намірів випадково крокуючих поряд фізично подібних, але відмінних у ступені нахабності та суспільно оціненій важливості ідеалів. Деяких називають потворами за їх відмінні переконання. Їх змушують слідувати вигаданим догмам певної суспільної групи. Та є й такі, що не коряться примарній свободі обирати поміж типових сценаріїв свою долю й поводитися відповідно її виявів особистої гідності. Сміливців небагато, тому бій між системою та одинаками безглуздий. Співіснування осіб привело до фатальної переорієнтації їхнього бачення мети життя. Вона стала мізерною, її розуміють як одержання якогось нібито важливого фізично існуючого або досі не вигаданого предмету.
Сила вражень від прожитого за сценарієм життя не може конкурувати зі смаком власних фантазій: блукання в думках займає більше часу, ніж спроби досягти обраної мети. Усвідомлення цього відбувається запізно, тому їхнє повернення у зовнішній світ можна й не здійснювати.
Серед цієї ранкової метушні, якщо зупинити плин вузько направлених думок, можна віднайти власну істинну сутність. Адже ти один, хто зупинився. Єдиний, який не рухається разом з цим перенаселеним світом в майбутнє. Маєш шанс відчути плин часу й уповільнити його для свого унікального світосприйняття. Вони – спантеличені, які не можуть прокинутися й повернутися з простору уявного життя, створеного обставинами й обмеженого виявленими наслідками. А ти – той, хто випадково на мить прокинувся, щоб мати змогу згадати, ким насправді є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236357
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2011
автор: Lucre