Я стою над прірвою життя,
У серці та в душі каяття,
Немає спокою на волі,
Немає і тої волі доволі.
Душа обплетена мотузкою,
Серце розбите на друзки,
Холодом проймає тіло,
Кому до того є діло.
Шкварчать від потуг мізки:
Чи є сенц в цьому житті?
То є карма, а може доля
Та на все те, є Божа воля.
Зашию рот німими словами,
Зупиню я свій час молитвами,
Осліпну від світла світу
І стану своєю тінню.
Я німа, мене нема,
Мовчу. На губах рана...
Сум охопив душу враз:
Ще не прийшов мій той час.
Забуду біль, що по жилах тече,
Пронизує жаром і холодом кістки...
У душі все ще так вона пече
І плавить собою мої думи лихі.
Зупиняю тих думок потік
У розплавлених мізках своїх,
Я врятовуюсь від світу зла ,
Зцілює порожнеча і молитвА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235045
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.01.2011
автор: Макієвська Наталія Є.