Дерево росло біля високого паркану,
Своїм гіллям боролося із огорожею,
Інколи давало прихисток якомусь п’яному,
А за звичай ставало туалетом перехожому.
Вмирало дерево, хоча й було велике,
Міцне коріння ще трималося землі,
Воно кричало та ніхто не чув ці крики,
Я як проходив наче щось почулося мені.
Сніг падав, йшли літа, осінню осінь,
Як граються веселі діти і малі,
З блакитними очима дівчинка і русі коси,
Упала гілка з дерева, в реанімації померла, ні.
Заплакали усі, в батьків лились рікою сльози,
Стала каліка, хай по модньому це зветься інвалід,
Лиш на руках тепер дитину батько переносить,
А дерево востаннє на весні дарує світу цвіт.
14.01.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234827
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2011
автор: КРІПАКОС