Колись він в мене запитав про що я мрію.
Я просто промовчала.
Колись він просто так сказав, що б я то знала
Що любить і чекає миті
Коли я зможу полюбить.
Та я мовчала.
Не стерпів мовчання.
Він пішов…
Залишив слід.
Я полюбила…
Його нема, хоч клався
Любити вічно,
Та нема…
Простила…
Так простила.
Живу, існую,
Та люблю…
Безмежно…
Я щаслива….
Сто раз прощались
Та вертались…
Ні не сьогодні
І не завтра
Та він вернеться…
Пізно буде…
Нічого одружуся..
Сім’я, що ще прекрасно?!
Чи я простила?
Так, напевно.
Та ні навряд чи…
Я любила…
Його. Так ніжно і не винно…
Але мовчала, не говорила…
Любила тишу в нього в телефонні…
Його образливі слова, любила…
Так я простила…
Пізно, та простила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234794
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2011
автор: Sans