Холодний чай, по ночам сльози,
Й нестерпний кожен твій «онлайн».
І в дощ, і в сніг, в любу погоду,
В навушниках завжди печаль...
А кожен ранок знову справи,
Вдягнути радість і красу,
Важливо гордість не забути,
І каблуки – на висоту!
І усміхутись так фатально,
І оком підмигнути їм,
Щоб знали всі, я не печалюсь,
Немає місця самоті!
Зібрати пошепки обійми,
Почути знову комплімент,
Тебе, можливо десь зустріти,
Не привітатись (мабуть лінь)!
Десь під обід піти гуляти,
А як нема з ким,то одна,
Собі про щастя наспівати,
Забути всі твої слова...
А потім вечір, все як зранку,
Я усміхаюсь і живу.
Курю, мабуть, і п’ю ту каву,
Що я з дитинства не люблю.
І все ж життя – не тільки грози,
Є ще не менш страшний туман,
І по ночам бувають сльози,
Й нестерпний кожен твій «онлайн»...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2011
автор: Annika Ly