Знову у рожевих снах – ти. Другий раз за останні місяці. І щоб це могло значити? Адже ти – недосяжна, хоча надто близька мрія. Ти – людина, яка бачить у мене невагомого ангела… маленьку дівчинку… хоча часто відноситься до мене, як до дорослої жінки. Ти поводишся зі мною, як з кришталевою скульптурою, хоча не проти прокинутися зі мною у ліжку і дивитися у мої сірі очі. Ти навіть боїшся слово мені сказати зайве, хоча промовляв в очі, що хотів би подати каву мені у ліжко зранку. Ми з тобою ні разу не було наодинці, хоча ти мені вже пропонував інтим. Дивно це все… і банально. Але у снах все не так.
Саме там я відчуваю твою близькість… твої теплі і щирі обійми. І мені так захотілося цього насправді. Я думаю, може даремно я тебе відштовхнула тоді…
Рожевий сон, де ти береш за плечі…
Торкаєшся так ніжно моїх щік
Де так мені затишно й так безпечно,
Бо ти мій тихий ніжний оберіг.
Я ангелом для тебе й не була,
І дияволом я стати теж не здатна.
Торкнулась сивина твого чола.
Та ж ще (чи знов) тобі я не відрадна.
Лише у сні тебе я відчувала,
Як наяву ніколи й не могла.
Тебе, мов мрію, я тоді плекала…
Але ти зник, як вранішня імла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234320
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2011
автор: Троянда Пустелі