про "не-пов-тор-них" /роздум/

…  просто  є  люди,  яких  ми  пам’ятаємо  
Вони  уперто  живуть  в  нашій  пам’яті,  вони  –  частинка  нас  самих,  тому  нам  не  вдається  їх  забути.  
І  справа  не  в  їх  неповторності.    
Не  в  естетично-оригінальних  або  екстримальних  уподобаннях,  звичках.    
Не  в  тому,  чи  пахне  людина  особливим  парфюмом,  літом  чи  осінню,  димом,  кавою,  морем,  листям,  ваніллю,  дорогою,  поїздом,  бензином,  сушеною  травою  чи  корицею  з  тертим  мигдалем.    
Не  в  тому,  на  якому  плечі  у  неї  родимка,  не  в  тому  де  сховався  шрамчик  на  обличчі.  

Суть  особливих  людей  в  тому,  що  з  ними  ми  теж  особливі,  відчуваємо  себе  живими,  щасливими  чи  нещасними,  сумуємо,  радієм.  З  ними  ми  не  самотні.  А  це  так  багато.  

...А  згадки...  
 –  про  теплий  чай  і  вихлюпану  ніжність  до  неї  –  такої  рідної,  у  в’язаних  кольорових  шкарпетках,  з  чашкою  чаю  ввечері…  такої  беззахисної,  коли  спить  по-дитячому  в  обнімку  з  м’яким  ведмежам…  ти  пам’ятатимеш  цю  мить,  бо  саме  тоді  так  хотілося  пригорнути,  зігріти,  бути  поряд…  і  просто  поправити  ковдру...  
 –  згадки  про  прощання  у  вітряний  жовтень,  коли  вона  розкуйовджена  сидить  за  столиком  і  дивиться  на  бруківку,  накривши  плечі  пледом,  дивиться  і  не  плаче,  і  мовчить,  бо  ваші  слова  за  лімітом  витекли,  втекли  і  немає  нічого…  і  ти  йдеш,  карбуючи  в  пам'яті  саме  цю  мить,  поки  вона  отак  дивиться,  а  перед  нею  вистигає  кава…  
.........І  ця  родимка....  на  не-пам’ятаю-якому-плечі  близько  шиї…  коли  вона  обертає  голову,  коли  майже  твоя,  коли  ще  один  крок,  і  ця  родимка  ячіє  з-під  коміру  наче  маяк…  ти  пам’ятатимеш  саме  її…  довго  пронизливо....    
...  І  її  шрамчик  на  щоці…  коли  вона  сміялась,  він  з’являвся  ямочкою,  і  вона  була  така  мила,  запам'ятається  -  бо  ти  радів,  коли  вона  посміхалась........  

........  І  ніяких  рецептів  неповторності  
Кожен  з  нас  такий  
Поки  не  мавпуємо…  поки  слухаємо  свого  серця…  поки  живемо  тут  і  зараз.  
А  решта  –  спогади…  емоції,  світлини  пам'яті,  які  не  дають  згаснути  нашим  почуванням,  а  отже  нам  самим…  

П.С.  -  всім  особливим  для  мене  людям  присвячується  *)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234314
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2011
автор: Рені