Дивно.
Світ такий маленький.
Як же ж він мене тримає
на кінчику нігтя свого мізинчика?
І я тримаюсь за посмішку його місячного сяйва,
за зубчасті силуети нічного міста,
за вичовгані східці в під"їзді,
і мрійливу душу святкових вулиць.
Я тримаюсь, що є сили, обіймаючи башту ратуші,
пригублюю відвар часу з тонкої порцеляни,
схиляюся над спогадами старого секретеру
в музеї прикладного мистецтва...
І дивуюся.
Світ постійно кладе мені до ніг
всі океани і моря, всі дороги,
але я не тону, не гублюся...
Звідусіль обдуває мене
вітрами і вітруганами,
але я не захлинаюся в його диханні,
тільки велич його входить у мене,
підступає з чотирьох сторін,
огортає ласкою і турботою.
У цьому великому тілі світу
я можу годинами фантазувати,
ніжитися, мружитися
від його сонячного погляду
і дивуватися: світ такий маленький,
де ж він бере сили те все тримати?
Можливо від того, що кожного ранку
я волаю із кватирки свого дому,
з вікна копченого потягу,
з телефонної слухавки:
"Світе, я тебе шаленно кохаю,
ти чуєш,
шаленно,
тебе кохаю!"
( автор малюнку Gala.vita)
10.01.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234085
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2011
автор: gala.vita