Либонь, не так сміялось...крихтами...
Мабуть, невміло вишито...в словах.
Не в морі... дощовими ринвами
намокла одержима голова.
У ній гуде чужими дзвонами,
душа, проте, окроплена - в контраст,
прошита помилками - зонами...
а поміж ними - цілий вічний пласт
доріг, порогів, сновидінь, повернень...
і неповернень пафосний окрас.
Не те біда - коли болить нестерпно,-
біда - коли ніхто не знає
справжніх нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232023
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2010
автор: Маріанна Вдовиковська