Так Господь, заповіт дав й одміряв,
Із царини земної своїй,
Одного на всіх чистого неба,
І на всіх однієї землі.
Щоби пахла завжди і раділа,
Цвітом стиглих, безкрайніх хлібів,
Далечінь голуба, щоб бриніла,
У небесних дзеркалах морів.
Бережіть, умножайте і в спадок,
Своїм дітям її принесіть,
Одну віру на всіх, одну радість,
Долю, землю й небесну блакить…
Чому ж все таки рве та гуркоче?
Може лишень це тільки в мене?
Відчувається смутком і біллю,
Наша правда. А може пройде?
Знову віє реве та гуркоче,
Як же жити мені в цій біді?
А у Вас? мої браття вкраїнці,
Що у Вас, у серцях і душі?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231936
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.12.2010
автор: Сергій Кріпак*