Ти говориш гордо:”Я – людина!”
Хоч і кров'ю заплямована душа.
Ти не бачиш, що ти вже тварина
Грізна, небезпечна, сліпа.
Ти малюєш червоним картину,
Місяць кров'ю малюєш ти.
Ти загубила у собі дитину
Для якої зберігала всі інші кольори.
Ти людиною себе називаєш,
Хоч і зробила тяжкий гріх.
Ти виправдовуєш себе, поважаєш,
Звертаючи свій гріх на усіх.
Що ж суспільство тобі зробило?
Чи воно тебе не любило?
Чи може воно тебе било?
Ну, скажи, всім людино!..
А від тебе чути мовчання
Безумне, безмовне кричання,
Але раптом лине прощання,
Декілька слів зізнання:
„ Так я людина,
яка собі подібного убила!
Я зовсім не тварина,
Хоча совість моя звірина...”
І твоє мовчання настало навіки,
Тому що закрилися твої віки,
Через ще один постріл людини
Схожої на тебе – тварини.
Пам'ятайте люди єдине:
Убивцею може стати кожна людина
Незважаючи доросла чи дитина,
Тому що у кожного з нас є вовка частина...
P.S. Не сприймайте мене буквально,
Я така, як і ви, я – звичайна.
Але дещо говорю я реально,
Тільки без насмішок, що я так банальна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231240
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.12.2010
автор: Даша Піддубна