Око за око і весь світ осліпне,
Вишліть рятувальний човен,
Доки не надто пізно.
Тітонька в білому, що забрала мого пса.
Жадан казав, що вона роздає м'ятні цукерки,
Я думаю що то всього лиш прикриття.
Для того щоб зовуальований характер
Не розпізнав ніхто із нас.
Вона не знає горя й щастя,
Не бачить сліз і каяття
Живе без дійсного життя.
Виконує свій обов'язок -
Забирає дорогих нам.
Вона ніби податківець,
І цей збір - це збір на щастя.
Рівновага в світі не може бути порушена.
Деякі їй заздрять, хтось хоче бути схожим,
Наївно сподівається зайняти її посаду.
Але життя сумнівної тітоньки що забрала мого пса,
Не подарунок, мабуть, навпаки.
Її нагородили цим клятим даром.
Мого пса не повернути.
А найцікавіше чи сумує він за мною....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230896
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2010
автор: ведмедик Барні