Думок провеснілих авгієві стайні.
Знай, тупцяють рвучко, чи вухом прядуть
ідейки баскі, родовиті й охайні.
Заплетені гриви, загнуздана суть.
Стрімкі й запальні ці застояні коні…
Ой, довгу ж ту зиму відбуть довелось
у тиші, у мороці днів... Нерухомі
ідейки і видумки втратили щось.
Напевно, ту легкість і вдачу дитячу,
завзяту бадьорість, всуціль – безогляд,
шалений азарт від хмільних неозначень,
незавчені правила, справи – не в ряд.
Вже їм знавісніла та стриманість зимна,
ледащо-хазяйка на теплій печі,
що знову печеться про ритми і рими,
забувши, як добре умчать в далечінь.
Степліє, розпустить, підсушить земельку...
Агов, мої любі! Вам – луки і ліс!
І небо – як поле! Зірки – карамельки!
Фантазії шлях у світи простеливсь…
Летіть, мої милі, на волю, на вигон,
у роси, подалі з обридливих стійл!..
Я русло ріки намагань своїх вигну
і вимию струменем бруду застій.
ілюстрація: Коні Сюй Бейхуна http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/4/9980.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230833
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2010
автор: Лариса Іллюк