Чи присмерк, чи серпанок диму...
І – тиша, тільки тіні поруч.
Втрача останню певність зриме,
Наврочене пускає спори...
Упившись горнім киснем, мозок
Прийшов під три чорти до тями
Суворого режиму. Й дози
Чека, як манни. Лічить грами
П’янкої пустоти свідомість,
Фантомним болем серце ниє,
Думки ж – в Гоморрі і Содомі,
І пхаються у піхву Змія!
Ковчег Завіту Лініоні
Відходить завтра разом з сонцем.
І тісно у земному лоні –
І смеркно в жалюгідній донці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230370
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2010
автор: Богдан Ант