"Я больше не могла выносить насмешки соседей, они смотрели на меня, будто я сожительница самого дьявола. Я ЗНАЛА,что они думают: жена вора, жена бандита, жена социального врага № 1, будто бы мне важно, что обо мне думают эти свиньи, или то, что ты сделал, или то, что сделаешь завтра - для меня важен только ТЫ и ничего больше..."
( Мигель Отеро Сильва " Когда хочется плакать, не плачу")
------------------------------------------------------------------------------
…знову прокинулась від нудоти. Наша кімната вже сьому ніч страждає від твоєї відсутності і мого токсикозу. Ночі спотворились від плачу, а я все ніяк не повірю, що тепер тільки листи зможуть описати тобі майбутнє, про яке ми так довго мріяли. Навіть зараз намагаюсь не плакати і не проклинати долю, бо насправді маю їй дякувати. В мені зріє твоя любов, в мені зрієш ти…
Зранку доведеться зібрати речі і переїхати до мами ( останнім часом мною керує якийсь страх). Звичайно доведеться вислуховувати безкінечні «А я ж тебе попереджала…» і « Ніхто й не сумнівався, що він закінчить гратами, залишивши тебе з дитиною на руках…», але самотність страшніша. Мама переживає за мене і каже, що ненавидить тебе, хоча насправді її серце сповнене жалю. Пам'ятаєш минулу осінь, коли ти мучався від запалення легень? Пам'ятаєш, як вона цілодобово боролася з хворобою аж доти, поки ти не став на ноги? Кажу ж, що наче сина любить тебе. А втім це неважливо.
Вчора перебирала одяг, він ще досі пахне твоєю посмішкою. Одразу забігали картинки з минулого і стало якось нестерпно боляче. Потім в шухляді знайшла пістолет. Холодні щупальця пробігли по моєму тілі і питання палає «НАВІЩО?». Навіщо ж тобі це все? На затворі справа ще горить червона пляма від фарби, вона схожа на кров. Це в червні ми оздоблювали склянки і ти чомусь витягнув пістолет. Він тепер зберігає наш червень, де ми були щасливими.
А я так само на собі зберігаю січень, він теж став червоним рубцем. Пам'ятаю за вікном падав безтурботний сніг і ти прийшов додому напідпитку. Тебе дратували тарілки з бірюзовими квітами і безкінечні телефонні дзвінки моїх подруг. Чомусь ти згадав про хлопця з сусіднього під'їзду і почав дико кричати. Я плакала, а тебе це ще більше дратувало. Тоді в твоїх руках зблиснув ніж і моє плече залилось кров'ю, було страшно і гаряче. Зранку я хотіла піти НАЗАВЖДИ,але не змогла… Хотілось вірити, що так ти борешся з минулим і хочеш розпочати нове життя…зі мною. Я залишилась, бо знала, що люблю і що крім мене ти нікому насправді й не потрібен. Що ж це я згадую? Речі вбивають мене своєю пам'яттю.
Ти найгірша людина з усіх,яких я знаю і водночас найкраща з них. Ти застряг у багні злочинів, шкідливих звичок і не збирався звідти вилазити, хоча постійно обіцяв. Я вірила тобі ,але часто у снах чула, як горланить сигналізація і ти біжиш. Щось заважає і ти падаєш, голосно матюкаючись, а дебелі руки вже волочать тебе у відділок. Тоді я прокидалась в сльозах і міцно тебе обіймала, дихала тобою, ховаючи в собі твій аромат,ніби прозапас. Я відчувала, що тебе скоро в мене заберуть , а я буду чекати твого повернення, сивіючи. Що мені мамині докори? Що мені несмішливі погляди сусідів? Що мені реальність без тебе?
Зараз я відчуваю,що ти теж не спиш. Мабуть згадуєш мій рубець на плечі, тарілки з бірюзовими квітами і мої дитячі сльози. Тобі там холодно, а мені холодно тут..без тебе – в цій кімнаті, яка вже сьому ніч страждає від твоєї відсутності і мого токсикозу. Та нас береже щось тепле й ранково-добре. Очікування облітає десятки вулиць і років…Скоро ти повернешся. А в мені тим часом зріє твоя любов, в мені зрієш ти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225030
Рубрика: Нарис
дата надходження 28.11.2010
автор: Biryuza