Йдучи по вулиці зранку, Спинись!
Поглянь – ось краплі дощу на долоні
Стікають, лишаючи слід від вологи.
Направ враз свій погляд увись!
Там хмари всі темні й холодні
Приховують небо, де місячні роги
Обрамлюють світ. Подивись!
На кристалики льоду із моря солоні,
Що втративши твердість, летять переможені всім нам під ноги.
Ти скинь цю пелену й крізь страх Обернись!
Це істина бродить на волі в короні,
Ховаючи очі від нас, які ждуть допомоги;
А вітер в цю мить заливається сміхом
І шерпає простір направо й наліво,
Немов промовляючи тобі:”Давай!
Скинь, якщо зможеш, цю одіж, що зветься тут гріхом”.
Та й зорі танцюють у космосі сміло
Вселенський танок із криками грому: “Співай!”
Ну а він, підкоряючись крикам,
Із спалахом криво
Тишу розірве і через край
Промені світла, прикинувшись лихом
В очі ударять, а далі поштиво
Громовий голос підкаже:”Тікай…”
Ось рай.
Ні, не за небом, не в дальній долині,
Не в другій реальності з сяйвом трави,
Й не за дверями Божими в райський сарай,
А ось тут. Зараз, поряд і нині
Ангел життя чистий велить:”Живи”.
Вставай… Вставай!
На ноги духовні вставай в цій хвилині,
По річці життя самостійно пливи,
Правду найпершу ну ж бо пізнай,
Душу віддай цій буденній царині;
А ні, то нехай… В ілюзії мас знову долю криви.
Живи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224037
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2010
автор: M.E.(nachtigall)