Вечір.
.... за вікном, крізь москітну, засинає перед напруженим робочим тижднем - місто осені, кліпаючи опівнічними ліхтярями та буркочучи клаксонами поодиниких таксі. Десь далеко розсікаючи своїм сяйвом небесну темінь паде зірка, залишаючи по собі легкий спомин бажання,яке традиційно не встигаєш загадати. В думках легкий присмак зубної пасти,вони шурхотять,як обгортка від барбарису і лоскочуть скроню солодкими споминами і гіркотою розлуки,готуючи коктейль, терпкого як горобина і яскравого, як ранкове сонце-сну. От і добіга до свого логічного завершення понеділок.В шклянці розмовляє холодними бульбашками така хімічна і така улюблена кола,їй вторить за спиною суворий голос циніка Хауса, організм вимагає термінового прийняття горизонтального положення. Здається все в порядку,але не покидає відчуття розгубленості і. чогось бракує.Не вистачає останнього штриху на цій насиченій картині понеділка....виявляється і мовчання буває пронизливо колючим. Пальці вибивають звичний чорно-білий такт,що виливається у логічну мелодію химерного сплетіння букв і думок. Хочеться думати і багато говорити, слухати і ставити запитання,просто так, не очікуючи відповідей,хочеться відчуття –відчуття,хочеться зануритись у теплий пісок і нарешті заспокоїтись,хочеться прошепотіти і видихнути,зайнятись спогляданням споглядання і відчути на відстані погляду...Добраніч.
Ранок.
.….маленька синичка сиділа на квартирці і цвірінькали проводячи ранковий марафет своїм п»юркам. Рештки сну зникали, наче оаза в пустелі,в тій де опинився Маленький принц. З динаміка линули звуки якогось маршу,чомусь на уяву спадав,великий стяг кольору неба і пшениці. ранкова кава ,в якій молока виявилось в два рази більше ,чим зазвичай, навіть пахла не кавою,а спогадами: про село,теплі шершаві бабунині руки і запах сіна. Синичка полетіла ,по своїм надважливим справам,а з відкритого вікна,починало гомоніти, про свої буденні справи ранкове місто-осені ,що як сибірський шаман:мигало світлофорами,струменіло потоками машин, шепотіло гіллям дерев, емоціонувало виразами облич людисьок, що традиційно,незважаючи одне на одного,прямували кожне своїми ,давно прокладеними дорогами. Десь тарахкотів трамвайний гудок,розбиваючи ранкову тишу,своїм пронизливим звуком, немов одинокий воїн ,розсікав пронизливий туман своїм ескалібуром. Десь блищав асфальт,залишками нічного дощу, немов темно-сірий талісман ,якогось древнього індіанського племені. Десь хтось думав,а хтось посміхався. Хтось злився,а хтось вирішував нагальні питання. Хтось порушував правила,а хтось дотримувався табу. Хтось лицемірив,а хтось добивався правди.Хтось чистив зуби. десь Болівар не виносив двох. Хтось смоктав цукерку,а хтось шарудів паперами. Хтось вмирав і хтось народжувався. Хтось сумнівався,а хтось робив свій вибір. Хтось воював,а хтось садив дерево. Хтось зневажав,а хтось прощав.
А ЇЇ не покидало відчуття, що це все гра за ради гри,тому що ігри інтелекті, завжди небезпечні. Особливо тоді ,коли в цих безкомпромісних битвах,ведуть нескінченні війни ВІН та ВОНА. Метаючи одне в одно згустки самодостатньої енергії та великі кавалки власних амбіцій,намагаючись знайти коди доступу та паролі перезавантаження. Він озброєний незмінною стальною ЛОГІКОЮ,а вона в традиційних тендіних латах ІНТУІЦІЇ. Гострі мечі відчуттів та стріли емоцій, влучають саме туди де згодом,на грунті,самозакоханості зеленими пагінцями майбутніх перспектив, буде виплекано ЖИТЄВИЙ ДОСВІД. Зі щитом або на щиті (с). Кожна поразка - це по суті перемога,ще одна сходинка до власного самовдосконалення і кращому розумінню людей ,що оточують. Роздуми на тему,спонукають до жорсткого самоаналізу,що в кінцевому результаті,знову виводять на вісімисікісьльйонний раунд-гри заради гри. Доброго ранку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223942
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2010
автор: Рутенія