То листям встелену торішнім,
То всі разом, то поодинці
Ми любимо цю землю грішну,
Де босі бігали в дитинстві.
То дощ нуртується над нею,
То суховій нещадно сушить,
Тому, хто ставиться з душею
Вона віддячить і відслужить.
Колись було, з усіх прожилок
Тягнувся прадід наш і рвався,
Аби з оранки до обжинок
Пшеничний колос наливався.
А нині олігарх жирує
І дивиться на всіх зухвало,
Він мук і стогону не чує
Землі, що щедро годувала.
Хтось землю міряє в квадратах,
А хтось немов в годину люту,
Неначе завтра йти на страту,
Її міняє на валюту.
Як в переддень Страшного суду -
Хай не росте трава за нами,
Неначе те ягня-приблуду
Шматують землю, рвуть зубами.
Хижак не оре і не сіє,
А тільки відбиває віхи
І землю-матір як повію
Гребе під себе задля втіхи.
Живуть ще в пам’яті понині
Ті чорні дні голодомору –
Не даймо стати в Україні
Землі монетою роздору.
Так легко розгубити плідну
Нам тимчасовим - її сталу,
Не даймо нашу землю рідну
Своїм чужинцям на поталу.
Бо тут ще нашим дітям жити,
На цій землі творить блаженство,
Землею треба все вершити,
Земля - найвище верховенство.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223242
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2010
автор: kalush