Волошки у полі синіють
і маки червоним горять.
Там батько і син розмовляють,
вже третю годину стоять.
Говорять про сонце і долю,
згадають минулий потік,
про те, як кохає він Олю,
і те, як він з дому утік.
"Чому ж ти ховаєшся, сину?"
питається батько завчас,
а хлопець, неначе калина,
у соромі й страху зав`яз.
"Та, батьку, не бийте Вас прошу!
Соромлюся слів я своїх.
Кохаю я дуже хорошу -
дівчИна у дУмках моїх.
І знову запало мовчання,
бо батько чудово те знав,
що в серці у сина кохання
і сам він не гірше кохав.
"Яке нас майбутнє чекає?"
питається син тоді в тата -
"Бо, знаєш, в житті як буває...
Чи будемо вічно кохати?"
"Не знаю я, синку отого,
хто буде тягар весь нести.
Для мене, старого й сідого,
єдине майбутнє - це ти..."
(с)2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222297
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2010
автор: Recorder