Я така легка, як тихе поле,
що на нім пшениця одцвіла,
і така жива, як ще ніколи
я із зроду-віку не була.
Я така тремка, немов осока,
що тремтить від кожної луни.
Не злякай необережним кроком,
і себе ні в чому не вини.
Не сумуй - мого достатньо суму,
на обох нам вистачить, як сну.
Може нам залюбленим у зиму
сива пташка вимолить весну?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219015
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2010
автор: isabel