І
В моїх очах снується парадигма,
на тему "Ти" у мене сто табу.
Болить той факт, що ти мене не втримав,
а більше того, - холодно забув.
І мрії ті опали листопадом,
а дощ нам прирікає снігопад.
Ти правий! То була навмисна зрада,
та менша від твоєї у стократ.
Я знаю, ти захочеш подзвонити,
нікчемно запитати: "Як життя?".
Та як мені забути жовті квіти:
троянди, орхідеї... все сміття?
ІІ
А, може, десь зустрінеш випадково
до мого дуже схожий силует,
мурашки пробіжать по шкірі знову,
та я не озирнусь, - лише вперед.
Ти ж так колись любив свою свободу!
А я б її за безцінь віддала.
Хіба б в душі за доброї погоди
чорнілася проклята омела?..
Не треба! Не хапай мене за руки,
і вже не обіймай моїх колін.
Ти чуєш рівномірні серця стуки?
Воно черстве до слів, що ти один.
ІІІ
Пощо мені малюнки на асфальті
і фрази заяложені до тих?
Не вірю! Ти давно мене не вартий,
тепер - я тінь, я біль твій, я твій гріх.
Як смішно будувати паралелі,
шукаючи у інших мого лик.
Фундаменту нема, - пісок пустелі,
ти вже не друг, не брат, не чоловік.
Мої думки зигзагами снуються
на сотню миль казкових панорам.
В коханні більше ті не зізнаються,
у кого є від нього давній шрам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217279
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2010
автор: Марічка9