Він кричить, що терпіти не може
Мене із моїми забобонами.
Що після мене думки
Треба вивозити тонами…
Я лише глядач в його пространних монологах.
Одягаю свої вишукані панчохи.
Збираю одежу, розкидану по підлогах,
Оминаючи сирі безлюдні льохи.
Я вбираюсь в сукню кольору його пустелі, -
Він біжить чаклувати на дверних замках.
Я в безвиході блукаю його стелями,
Так і засинаю. А він носить мене на руках…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216881
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.10.2010
автор: Джон Капка (Красавцева)