На біговій доріжці долі -
літа, яких не зупинить.
Вони не вміють йти поволі
або затриматись на мить.
Напевне, тим вони принадні,
що все відходить в небуття,
і не дано людині знати,
що їй вготовано життям.
Хто здатен весняні бажання
в душі нести аж до кінця -
у того плин життя безжальний
не зітре усмішки з лиця.
Хто має вдачу неспокійну,
гаряче серце в грудях б’є -
невдач не сприйме він покірно -
засвідчить світу, хто він є.
Колись в життєвому зеніті,
у зрілій мудрості своїй
з чола утому тихо зітре -
сліди трудів, сліди жалів,
і піде далі під прицілом
питальних знаків – в майбуття,
переконавшись, що безцінним
буває кожен день життя.
Він зконцентрується до крапки -
сказать розсміяним громам,
що серед сонця гримнуть раптом:
-Я-є! Для мене вас-нема!
Ви перекотитеся в луни,
проллєтесь зливами – і все,
відійдете собі в минуле,
що вітер полем рознесе.
А я людина! Я безмежжя,
я подих Вічності тугий,
мої шляхи - до нових звершень
в пориві світлої жаги.
Я –безкінечності початок,
світанок нових поколінь,
мені належить зустрічати
нове пришестя на землі.
Людина я - хоч смертна й грішна,
любов безжально роздаю,
буває, посумую трішки,
та як ніхто - життя люблю.
За кожну мить і кожен вчинок,
за біль і радість, за красу
перед майбутнім і Всевишнім
я власну відповідь несу.
Нехай говорять - тимчасове
людське життя, людське буття -
не вірю... Свідком тому – совість,
як в лоні визріле дитя.
Підхоплять внуки естафету,
коли зажмурю очі я.
Ітиме людство по планеті,
ім’я якій - Земля моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215449
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2010
автор: Omega