...здається, що знову забула ключі
і здохла невчасно печаль-батарея...
Я майже спокійний, терпляче мовчи
(сама обирала мене...для неї)
Набридло дивитись,як він за тобою повзком,
а ти невідомого в серці своїм поселила.
Навіщо тримаєш? Навіщо ці сльози? (обом)-
це справжнє нахабство,нахабо моя,моя мила!
Він вчора мені про обручки якісь говорив,
а моя принцеса за вас надто щиро раділа.
Засніжена сукня розвіє всі пошуки див,
забудеш про мене,нахабо моя,моя мила!
Наш день опустіє і хмари замовчують жах,
до білого кольору знову плекаю огиду.
Його божевілля блищить на холодних руках
* але ти не бійся,я завтра до тебе приїду*
Сьогодні вона говорила чомусь про дітей,
зібрала браслети, листівки і фото
в велику коробку, жбурнула до мертвих дверей
й побігла в сльозах на свою непостійну роботу.
Чомусь не хотілось,щоб боляче їй,як мені
* тебе звинувачую тільки у мріях,шалена*
Ти знову мовчиш,знову очі туманно-сумні-
напевно догрались,я знаю,зашторена сцена.
І ти наречена...до втечі завжди готова,
цілуєш його,як в рядках з присвячень.
Це небо не плаче...усе випадково,
дахами навшпиньки до рік побачень.
А знаєш, за тебе молюсь невміло,
залишся і кинь сухі букети..
Нахабо моя, моя мила,
до злету! До злету! До злету!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214756
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2010
автор: Biryuza