Париж…
Наркотики.
І в дзеркалі -
чуже обличчя.
Напевне, Джим,
і тінь Ейфелевої вежі
здавалася тобі тінню твоїх крил.
Пам,
чекати його тобі було
нестерпно.
Нестримно
кохати(ся)
було
теж
нестерпно.
І тих три роки -
без нього.
Стерпіла тільки ти.
Пат,
навіщо ти його
випила?
Ти не стала від цього
сильніша.
Думаю,
ностальгія
змусила тебе постаріти.
Я пишу про вас
як про вічність
теперішньої миті.
Ви - одні з мільйонів.
Такі ж самі як я.
І я тішуся тим, що я
Вже пережила те,
Ким і Що ви були.
Течіть, розплавлавляйте
мою кров!
І кожного разу нехай
звучатимуть хвалою
андер-класу
ваші імена…
А як це? Розуміти, що співаєш востаннє? Як розуміти те, що завтра - не буде? Як розуміти те, що смерть - це танець спокою? Як розуміти те, що розширена свідомість - не завжди розширене розуміння?
Як справитися з простотою власного існування? Як написати слова, які зачіпляють?...
Відкрий. Двері.
Можливо, не зараз. Можливо, не сам. Можливо, навіть ніколи.
Але будь готовий.
Переді мною - вічність. Та сама, що була і перед вами. Я буду новою зброєю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213885
Рубрика: Присвячення
дата надходження 01.10.2010
автор: Хельга Ластівка