Багряні сутінки. Огранена роса.
Начищене до блиску небо.
І сутінню обличч чарується краса.
Ну, і чого ж тобі ще треба?!
Танцюють вогники світанку на воді.
Цей танець наш...й слова. Не пам"ятаєш..?
Я знаю - МИ НА СВІТІ НЕ ОДНІ,
А тільки ти мені так душу зачіпаєш.
Й вона зривається. Над прірвою літає.
Одвічний сум там струшує крильми.
Й отак по волі...волі. З а б у в а є ш,
Були якими боже
-
вільними
людьми.
Замріялась. Засумувалась. - Зникло.
Лишились сутінки, роса...і просто Небо.
Чи...може, й сутіні насправді не було?
Обличч - мільйони. Іншого - не треба...
Ну, що ж я можу сказати..?
Ти ж знаєш - мовчання одне.
Я вчуся свій біль тамувати,
Хоч знаю, що він не мине.
29.07.10 23:25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213125
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2010
автор: Аліна Шевчук