Замовкло все в предранішній зорі.
Розлігся по землі молочний килим.
Сховалося в тумані, як в чадрі,
І сном тим зачарована я милим.
І смутком оповитий вже ставок.
Ніщо не шелесне, і тиша висне..
Природа в сні звільнилась від думок.
І вітер задрімав на старій вишні.
А на столі холодний міцний чай.
І келихи з вином ще не допиті.
"Мій милий, я прошу, ти вибачай
За ті надії, що були розбиті..."
І знов заморосив осінній дощ.
Закапав вперемішку з листопадом.
А вітер шаленіє... Ну та й що ж?
Але ж ти поруч...Сльози ллються градом.
Вінок із осені прикрасив мої коси.
Змівнився сум на радість: знов твоя.
Весна розквітла, хоч надворі осінь.
Вона у твоїй посмішці цвіла.
Вино з тобою вип"ємо до дна,
Не залишивши й краплі нам на сльози.
І повернеться втрачена весна,
І оживуть зів"ялі жовті рози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2010
автор: Н-А-Д-І-Я