А ти іди, бери і владарюй
оцим хмільним до божевілля світом –
і піде той, кому належить - слідом,
щоб прорости життям із ніжних струн.
Був перший день, Адам був і Едем,
і мить була, коли зустрілись очі,
і був солодкий первородний злочин,
що поєднав довічний ваш тандем.
Яка ти є – ніхто ще не пізнав.
Загадка ти – щоднини і щомиті,
спокусою сліди твої омиті,
ти - даль вітрів, яким весна
тісна.
Із роду в рід продовження віків –
в твоєму лоні свічених незгасно.
І моляться, хоч може, і негласно
на тебе сто земних чоловіків.
Тобі одній зі всіх святих зачать,
що дозріває криком немовляти -
дано на рівних з часом розмовляти,
щоб голосом молитви прозвучать.
Ніхто тебе не звідав до пуття –
богиня ти? химерна лицедійка?
жертовне вогнище, в якому болю стільки,
як в Судний день за Книгою Буття?
Пречиста – щастям біль свій перейди,
з сльози перетечи в холодний камінь –
щоб попри часу стати над віками,
у величі любові й доброти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211558
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2010
автор: Omega