Ти писала листи.
Один, два, три...
Ти стукала в кожні двері
І питала – „ Ну де він?”
А він невинно так і мило посміхався:
„Я в іншу, чуєш, в іншу закохався!”
Дим смерті входив в легені,
Душило прикре зізнання:
«Мій Бог, що я в світі цьому роблю?
Ну де воно – моє кохання?»
Прилітали нічні вампіри,
Кусали до крові тіло.
Вночі рипить підлога,
І стіни шарудять.
Ти знай – то ходить совість,
Вона з тобою не хоче
В одному ліжку спать.
Вона цілує тебе в скроні
І шепоче тихо: „Прощавай”.
Від сну ти різко пробудилась:
„Не йди, мене не залишай!”
„Мене ж немає, мене убили.
Двоє сиділи з пістолетами
Й по черзі стріляли,
Я плакала, та вони мене вбивали.
Чому тоді не сказала ти „Доволі!”?
Ти думала, що йшла на зустріч долі?
Чужої долі вкрасти ти хотіла!
Мене не бачила і бачить не воліла!”
«Совість, прости,
Але не спалю ті мости.
Від диму буду задихатись,
Вампірам буду відкриватись
І буду лиш себе винити,
Але не зможу його розлюбити.»
31.07.2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211350
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2010
автор: Ardoss