Пливла земля у сутінках вечірніх,
у небі ледве мрів Чумацький шлях.
Стенала тиша вогкими плечима,
зоря шукала крила - не знайшла.
Згорали в свічах тіні непокірні,
орбіти рвалися і падали в світи.
Ні догукатися до тебе, ні покинуть,
з тобою ніч – не знаєш, як іти.
Була печаль така, як лезо бритви,
крутили грози сивий верболіз,
а ти – ні до сльози, ні до молитви,
ні до любові – так і не доріс.
Ще довго билося у струнах ніжне скерцо,
плекаючи спокусу висоти.
Пішов, кремсаючи уламки долі й серця -
у вічну тінь, у сутінки, в хрести.
Благослови, мій Боже, самоту -
з- під снігу паростка живого воскресіння.
Життя спиває промінь на льоту,
луску пробивши мерзлого насіння
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2010
автор: Omega