Розметані зойки, одяг і сни, і збита у піну постіль.
Я знаю тебе? Навряд чи. Пусте, себе я не знаю довше:
ще пішки під білий кухонний стіл ходила до себе в гості,
навшпиньки тяглась до ручки (дверей? Не певна), а увійшовши,
сідала в кутку, глухому, як час, давилася кожним вдихом,
мовчанкою з льодом, скибками лун, і морщилася невдячно….
А вчора взяла з собою тебе: від мороку і для втіхи.
Тебе я не знаю менше, тому з тобою було не лячно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210018
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.09.2010
автор: Tara Maa