Життя, мов пазли, розкидані уроздріб.
Яскраві є, похмурі в нім непотріб.
Вони дарують мить зворушливу й тягучу.
Одначе і близьку. Моментами - болючу.
Вони зі скла у мене. У інших - з кришталю.
Вони як кров по венах, зотлілу десь зіллю.
І в голові мній хаос. Як всі їх сумістить?
Душа - південний полюс. Все не складеш за мить.
Їй треба ще відтанути, розклади розібрати.
І два червоних пазла в один рядок піймати.
А потім відмотати, щоб пензлем змалювати...
Та й вийде в пазлі тім...
Та й вийде в пазлі тім...
Велике й чисте серце! Прозоре, мов люстерце!
З невинністю у нім! Чого ж іще жадати?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2010
автор: Даринка Квач