У мене б уже мали початись критичні дні… Що ж робити… Де мої тести на вагітність? А,ось вони… Боже,що це? Дві полоски…
Дзвінок у двері. До мене прийшла Ліна вся в сльозах:
- Поглянь,- і вона простягнула мені чотири тести на вагітність. На всіх було по дві полоски.
Що ж робити? Ліна від мене вагітна?
Що ж робити? Я вагітна від Андрія? Що скажуть мої батьки? Він мене кине чи залишиться?
Обоє прокинулись в холодному поту.
Незважаючи на те, що зараз лише п’ята ранку, я встала і пішла в кухню робити каву. На кухні я побачила Андрія, який вже ставив чайник…
- Ти чого так рано прокинувся?
- Та блін…Присниться ж таке… Мені приснилось що ти прийшла до мене з тестами на вагітність,на яких було по дві полоски. Сказала що це капець, зальот.
- Ти серйозно?
- Ну так,блін присниться ж таке. Я тепер мабуть не засну… Який жах…
- Найцікавіше те що мені приснився такий же сон… Начебто я від тебе вагітна… Я прокинулась, і думаю:»це реальність чи сон?»…
- Та ні,думаю це все-ж сон.
- Давай краще зачекаємо з моїм першим разом,гаразд? Мені здається це знак…
- Ну ти й забобонна, чесне слово. Але я також перелякався,також поки що зупинимось на поцілунках і обіймах.
- Так… Давай по каві?
- Я власне для того й поставив чайник.
Чайник засвистів, я зробила нам каву і почала задумливо її пити… Андрій не витримав:
- А якби таке дійсно сталось, ти б хотіла зі мною одружитись,чи краще б зробила аборт?
- Аборт? Ні,ні в якому разі. Краще вже бути матір’ю-одиначкою, аніж робити гріх.
- Значить,ти б вийшла за мене?
- Слухай, ти що мені зараз пропозицію робиш чи що? – я усміхнулась. Такі його слова мене дуже здивували.
- Ні,не зовсім. Просто я подумав,що якщо через кілька років ми далі будемо разом, чи можливо таке…
- Думаю,можливо… Але до цього ще дожити треба,- я усміхалась. Я приховувала ту радість яка була в мене всередині. Зараз він не бреше. Це видно по ньому. Я колись дивилась серіал,в якому показували як розрізнити коли людина бреше. Зараз він був на повному серйозі.
- Ти чого почервоніла?
- Та так…
- Здивована?
- Ну є трохи… Я не думала що ти скажеш мені такі слова…
- До речі,в нас ще купа часу, давай в мене в кімнаті на ноутбуці якийсь фільм подивимось? А то я вчора так і не подивилась «Поцілунок на удачу»…
- Ти любиш цей фільм? Він мені також подобається. Пішли,але думаю краще спершу вдягтись. А то твої батьки проснуться і не так зрозуміють.
- Підтримую тебе,ходімо.
Я вдяглась,включила фільм і ми просто дивились його. Він обняв мене,поцілував і усміхнувся. Саме його усмішка мене вразила при першій зустрічі… Дійсно,усмішка на багато чого здатна. Вона зводить і розводить людей. Коли вона щира і добра - зводить,але якщо ця усмішка насміхається з тебе, то її треба слати подалі…
Фільм вже закінчувався,як я почула що маленький Ярчик плаче. Мій маленький братик. Чесно кажучи,я ніколи не хотіла мати братів-сестер,але зараз… Мені подобається тримати це чудо на руках. Він такий милий,в нього гарні сині-сині очі,як в мого тата.
А мої зелені очі-як у мами…
- Ліно,дай сюди малюка,я його зараз погодую. До речі, ти з Андрієм вже снідала?
- Не зовсім, ми пили каву.
- Ну тоді може збігай в магазин,купи якогось печива,чогось смачненького,гаразд?
- Андрій,я в магазин. Йдеш зі мною?
- Пішли.
Ми купили горішків зі згущеним молоком і дві шоколадки з цілими лісовими горішками. Мої улюблені. Я взагалі згущонку люблю…
- Залишишся на сніданок?
- Думаю так,ти не проти?
- Навпаки,ти маєш з ними гарно говорити. Будь вихованим. Ок?
- Та я і є вихованим,- він знову усміхнувся.
- Тю блін,от я незграбна, - я також усміхнулась. Я задивилась на нього і зайшла в калюжу.
- Та нічого,не біда,з ким не буває?
- Таке буває тільки зі мною… - і я щиро зі себе сміялась. І він також сміявся. Але це був щирий сміх,а не насмішка. І це було приємно.
Ми зайшли в квартиру, а на столі вже був чай для всіх,маленький Ярчик їв кашку з пляшечки,тато читав якусь книжку,а мама тримала малюка в руках.
- О,ви вже є. Давай печиво,будемо снідати. Сідайте. А ти,Андрій розкажи щось про себе.
- Ну що мені про себе розказати? Вчився в гімназії «Євшан», закінчив музичну школу по грі на гітарі,друкувався в газетах трошки,кілька статей… В мене тато головний редактор в «Експресі».
- Ого,а я навіть не знала. А ти мені нічого не казав,- я була здивована. Ось чому він вчиться на журналіста.
- А ти і не питала. Ось так от. Мама не працює,але вона також редактор за освітою.
- Цікаво,бачу в тебе хороша сімя, думаю ти також дуже культурна і хороша людина.
- Дякую, Веніаміне Борисовичу, ви також дуже інтелектуальна людина,вибачте але мені вже пора. Так що до побачення. Ліна,проведеш?
- Так,зараз.
- Слухай,в тебе класні і приємні батьки. А я побіг.
- Ну па-па,- і я поцілувала його.
Батьки сиділи задоволені. Думаю,Андрій справив на них хороше враження. Принаймні буду надіятись…
- А твій Андрій нічого такий,хороший хлопець,- ого,що я чую від свого тата? Я вражена.
- Дійсно,і сім’я в нього гарна. Думаю,він хороший кандидат на нареченого тобі,- мама усміхалась.
- Та ні,це ще зарано. Я не знаю,чи варто. Думаю,час покаже,будуть ці стосунки міцними чи ні,доживуть до такого слова як «весілля».
- Ну в цьому ти цілком права. Рито, відкрий шоколадку.
Добре,що батьки задоволені. І я усміхнено допивала свою каву…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2010
автор: Роксана Мрія