Чом в снах так часто ти мені приходиш,
Розгублено кидаєш погляд свій,
Розмову довгу, як завжди, заводиш,
Спокою не даєш душі моїй?
Очей блакить, немов озер глибоких,
Навіки буде в пам’яті моїй
І обрис довгих вій твоїх широких
Верта до давніх спогадів і мрій.
Твоя душа, мов струни ліри, ніжна
Хвилює моє серце повсякчас,
Мов звуки флейти, голос дивовижний,
Пришвидшує биття у грудях враз.
Забути хоч тебе не маю сили,
Уже нестерпний спогадів мій біль,
Але надав твій образ мені крила
І маю у житті тепер я ціль.
Хто раз колись побачив досконалість,
Не в змозі стерти в пам’яті той слід,
Не владна тут над нею навіть старість…
Вона в душі розтопить швидко лід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2010
автор: Олександр Обрій