Чорні круки

Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери.
Не  один  помер  від  муки,
Бо  закрили  двері
І  в  темниці  заклювали,
До  смерті  заїли,
Оббрехали,  обплювали  
Безгрішнеє  тіло.
Ох  і  вмієте,  паскуди,
Зживати  зі  світу
І  бояться  тому  люди
Вороннього  сліду.
Бо  раніше  хоч  боялись
Ви  суду  людського.
А  теперки  об*єднались
Й  розіп*яли  слово.
Прикували  його,  бідне,
До  чорної  скелі
І  шматуєте,  клюєте,
Ніби  Прометея.
Свого  крука,  що  нажерся,
У  судді  пропхали,
Щоб  над  словом  бути  зверху,
Як  хто  запитає
За  що  його  так  карають  -
Щоби  відповісти.
А  тим  часом  бідне  слово
До  смерті  заїсти,
Поки  влада  вороняча
Плюндрує  посіви.
Та  не  думайте  безкарно
Не  буває  гніву.
Винищим  ми  ваші  гнізда,
Воронячі  зграї,
Одумайтесь,  зак  не  пізно  -
Слово  оживає!
Воно  вище  і  міцніше
Від  посліду  й  крику,
Що  залишиться  пізніше
Від  вас,  круки  дикі.
Спалимо  потім  і  послід,
Щоб  й  сліду  не  було,
Спалимо  і  ваші  мощі,
Щоб  усі  забули,
Що  були  у  нас  ті  круки,
Що  круками  звались,
Щоб  не  чути  навіть  звуку
Як  ви  називались.
Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери,
Ой  не  довго  вам  судилось
Зачиняти  двері!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206072
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.08.2010
автор: Борода