Із попелу сама я поставала,
Із болі, сліз та крові визрівала.
Із бульбашки красивої, сумної,
Що чверть століття все літала,
А лопнула - грязі калюжа лиш стала.
І серце плакало, й кричало,
І ніч додому не пускало
Та лихо в кут само вповзало.
Тремтіла зранена душа,
Свій хрест вона в собі несла.
У мріях прагнула тепла
Й на віддзеркалення своє гляділа.
Вогні червоні там уздріла,
Що мерехтіли і манили із доля,
Нове випробування доля знов несла.
04.08.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204245
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2010
автор: Валентина Ланевич