Пам’ятаю як за шкільною партою сидів
До дошки виходити так з місця не хотів
Всі руки тягнули а я не тягнув ні
Руки були в вузол зв’язані мені
Спочатку думав про одне потім про інше
Знав що буде після та не знав що гірше
Знав що у житті в мене дорога є своя
Знав що Юра звуть мене й моє ім’я
З ним ще буду довго по світах ходити
Хтось його полюбить я когось буду любити
Очі закриваю та знову не бачу снів
А я сонця світло так побачити хотів
Посміхатися уже й не хочу та й не треба
Мабуть Бог не дивиться на мене з неба
Крикнуть голосно та вже не має сили
Пальцем тикали мовчати всі просили
Я подумав як тут далі бути
Що зробити щоб все це забути
Було сонце в небі та воно не сяє
Хтось на всі питання відповіді має
Я ж один і руки у землі й під нігтями земля
Боже ти мене покинув де моя сім’я
Голос мій не крикне і не напишу
І в молитві сил не бачу вже не попрошу
Знаю що нікому в світі не потрібний
Я для цього світу вже не рідний
Ти пробач як щось не так зробив
Все як міг так все я і прожив
Посмішка що інколи була нехай всі пам’ятають
Та у світі зло живе хороші в тиші помирають
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202076
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.07.2010
автор: КРІПАКОС