Опираюсь тобі, наче осені—літо.
Я, така невгамовна, пірнаю в константи.
Під замисленим небом душа розповита
Все ще грає в любов між терцинами Данте.
Я в тобі розчинюся, заледве зустріну,
Розпливуся, розтану—і вибухне гейзер!
Мені тісно в тобі, як у правильних стінах,
У спресованих днях із відтінком берези.
На корі залишаю рядочки непевні
І ховаю за ними безмежну утому,
Але ти поцілунком, немислимо древнім,
Уже вкотре мене повертаєш додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2010
автор: мирослава