Для всіх хто має ілюзію, щодо нашого устрою, я перед вами тут стою. Не на колінах, а на ногах, не маю страх, і це не їде у мене дах. Який у нас лад суспільно-політичний, цей момент критичний. Визначаємося, let's go, кріпаки, шанована публіка! У нас президентська чи парламентська республіка. Хочете бубліка за це чи рубліка, I'm so sorry, mi scusate, як я міг забувати, брате, у нас же ж гривня національний cash, а рубль це там де сусід з півночі краде і бреше, от вам правда по-перше. Ok, давайте до теми, у нас в країні завжди проблеми, з десяток гетьманів, одна булава. Знайомі слова, та? Середньовічні відносини, феодальна країна, наша Україна, хоч нема вже копиці сіна, не їдуть за сіллю чумаки, у піснях тільки залишились козаки, а ми з вами як і раніше кріпаки. Посадовці, влада яких безмежна правлять, кріпака на кріпака травлять, цькують одного на іншого, брата на брата, діти, батьки. Де ж правда, дорогі кріпаки? Ще слухаєш, та то є good, бо всі ми український люд, з усіх усюд. Закони, конституція та їх не має, вибачте на слові феодал листками з основного закону сраку витирає, а нас всіх в одне місце має. Знає, закон йому не закон, він недоторканий, граф, герцог, барон. Мери, посадовці, депутати, різного роду керівники, а ми в системі їхній лише кріпаки. Феодальні угрупування, олігархічні клани на сучасний лад, у кожного своя родова земля, «імєніє»,: Донецьк, Дніпропетровськ і аж до Карпат, Київ - стольний град. Роздирають Україну, між собою роздарюють на «кормлєніє». Як і раніше, але масштаби зростають, ярмо на шиї ще більше стискають, отак вони про батьківщину, неньку Україну дбають. Легко і без вагань продадуть і до сусіда служити підуть. Феодалізм такого як нація не знає поняття, не знайомі йому почуття любові до рідної землі, ні! Народ вони мають за бидло, робочу скотину, хлопів, свої рабів. Нема слів, болить це говорити, сльози навертаються, я намагаюся і буду далі намагатися правду донести до вас не маю права зупинятися. Let's go, покріпачені, важко мабуть працювати на панщині, я й сам з села, не з слів знаю працю хлібороба, та зараз Донбас мій дім, на мені спец одяг, роба. Трудимося тяжко на долю нарікаємо, але нічого не міняємо, можливо не знаємо. Можливо забули як це робили наші діди, так, мізки нам промили стерли всі сліди, щоб ми покірними були. Знищили генетичний код, примусили забути нас, що ми великий є народ. А ти, а я ми всі ж одного роду, і за яку подяку ми працюємо цьому уроду? Борітеся поборете, - казав старий кріпак. Пам’ятаєте, невже так? Байку лебідь рак щука. Не впаде манна просто так з неба, за неї боротися треба. Тож слухай, насторож вуха, кріпаче, так тебе буду називати, мені так piace, досить спати, пробудись, навколо подивись. Досить бухати, досить пити. Сучасні феодали це паразити в нашому суспільстві: купив-продав, вкрав, взяв кредит і не віддав. Отакі їхні моральні цінності, машини за мільйон баксів, а ти живеш у бідності, втрачаєш залишки гідності.
Боже Ісусе, невже так буде весь час, невже не має кращої долі для нас. Скажи, ти мені і брат і тато, нас в Україні таких багато. Варто сподіватися, варто щось робити, я хочу у вільному світі жити, говорити, правду знати. У кого ж мені як не в тебе запитати?
3.10.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200782
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.07.2010
автор: КРІПАКОС