Я сумую за нею, вона мені сонце і світло,
Я у відчаї, в дикій зажурі цю тугу римую…
Вже і літо на фоні як вицвілі барви поблідло,
Тільки я все сумую, сумую, сумую, сумую…
Мені Бог не порадник, і навіть ця Піррова слава
(Як печалюсь, скучаю, журюсь, побиваюся, тужу)
Ні для чого, коли в її очі не світить заграва,
Ні для чого, коли я не бачу п’янку свою ружу, –
Бо сумую. О як би цей біль по житті обіграти!
Я гадав що літав, а насправді запродався граням,
Я гадав, що кохання свобода; отримав же грати..,
Ну коли вже воно перестане вбивати мовчанням…
01.07.2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2010
автор: Володимир Шевчук