Раптом вщухли заметілі й зливи,
Із зими ввійшли одразу в літо,
Можна було б бути вже щасливим
Та не гріє те, що мало б гріти.
Не бушує кров, як навіжена,
Серце не тремтить, спокійно б’ється,
І пташки щебечуть не для мене,
Не до мене вже верба сміється.
Промайнули дні мої привітні,
Відцвіли і відродили вишні,
Сивина насмішкою розквітла –
Я вже не весняний, я – «колишній».
Звідки ж жаль? Чому не рівно-душно
Задививсь, як сад весняний квітне?
Знаю, як бузок колись комусь розпущусь, -
Лиш не те тепло мені потрібне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194631
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.06.2010
автор: технік