Приніс лелека те дитя.
Зозуля роки накувала.
Блаженне було то буття.
В любові зернятко зростало.
Мов ніжний пагон, до Небес
Тягнула квітка рученята.
З країни начебто чудес
Дивились світлі оченята.
І за маленьке це дівча
Всілякі сили сперечались.
Добро і зло! До забуття
Схилить до себе намагались.
І світло, й темрява тягли,
Цю юну душу розривали.
Тягар із нею ті несли,
Хто жив за неї з молоитвами.
Та довго. Довго буревій
І шквал страждань так панували.
І цар брехні, спокуси змій
Життя безміри руйнували.
А Світло променем ясним
Всю душу щиро напувало.
І личко дощиком рясним
Від крові й сліз гірких вмивало.
Дитина, вставши, підійшла
І двері в пекло зачинила.
Спасіння в Небі віднайшла,
Добро і Мир в свій світ впустила.
Не стерти шрами. А в очах
Незмінний той дитячий подив.
Усмішка долі на вустах,
Надій, життя Небесний подих!
травень 2010р.
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191367
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.05.2010
автор: Екатерина Антишевская