Забудь о Чуме

готовый  трек  можно  прослушать  в  аудиозаписях  ВКонтакте
"Chuma.voz  -  Забудь  о  Чуме"


Послухай  уважно:  це  мої  вірші  дикі,
І  вони  не  рівняються  з  вуличним  собачим  риком.
Я  римую  спокійно,  від  мене  не  почуєш  криків,
І  я  згадаю  кожного,  щоб  він  цілодобово  гикав.

Опівночі,  коли  ти  спиш,  блукаю  лабіринтами,
І  зустрічаюсь  з  неодноразово  мною  матами  критими
Реперами,  чий  стайл  не  витримує  критики,
Фактор  2  вважають  свого  напрямку  витоками.

О  третій  годині,  уже  за  день  не  вперше  синій,
Я  знов  з  якимось  хвальком  міряюся  силами,
Ще  тільки  почав,  його  вже  рима  моя  вкусила,
Він  розуміє,  що  його  чітка  важка,  як  бацила,

Проти  якої  я  давно  вже  маю  антивірус,
І  тому  я  читатиму  довго,  поки  мізки  не  виніс,
Та  не  штовхнув  за  півп'ятки.  Був  би  самий  цинус.
Але  до  того  моменту  втратиться  у  мозку  сірість.

Мій  життєвий  сенс  давно  потрапив  у  халепу:
Слухаю  важке  музло,  а  називають  репером,
Начіпляв  уже  заліза,  постер  Децла  порізав,
І  відкрив  собі  у  Нідерланди  безстрокову  візу.

Ти  вже  навигадував  страшні  гучні  прокльони?
Я  в  своєму  вірші  ще  тільки  поставив  кому,
Я  ще  повернусь  до  цього  публічного  дому,
А  поки  я  мовчу,  задумайтеся  усі  "ХТО  МИ?"

Ти  поглянув  в  очі,  а  зустрів  нечемний  погляд,
А  сусіди  хворі  поспішають  вже  на  огляд,
Ти  чекав  на  шапку  з  козирком  за  триста  баксів,
А  побачив  пірсинг,  пиво,  і  на  шкарах  ваксу!

Знаю,  що  недовподоби  реперам  мій  вигляд,
І  що  боретесь  за  чистоту  культури  ви  бля.
Я  ще  западаю  на  метал,  на  Лімп  та  Лінкін,
І  на  Cypress  Hill,  коротше  стиль  альтернативний.

Та  мої  вірші  шалені  -  то  не  стішкі  рокерські,
Не  метал,  та,  боронь  Боже,  примітив  шансонівський,
То  є  нутрощі  мої,  обурені  довкіллям,
Які  я  втішаю  влучно  час  від  часу  зіллям.

Всі  мені  казали,  що  в  житті  є  позитиву  море,
І  що  захлинуся  я,  якщо  читатиму  в  мінорі,
Та  мене  дивують  всі  ці  безтурботні  люди,
Не  готові  бо  вони  до  траблів,  які  завтра  будуть.

Очі  й  вуха  їх  відкриті  лиш  для  компліментів.
Ніч  без  клубу  -  то  найнегативий  із  моментів,
Також  переймаються  через  зайві  калорії,
Все  це  дозволяє  жити  в  позитиву  морі  їм.

Я  обрав  для  себе  шлях  казати  те,  що  хочеться.
Людям  не  подобається  правда.  Ніби  збочення
Всі  сприймають  віршик  про  любов,  і  не  дивуюсь:
Самі  продаються,  виправдовуючись  "дєло  вкуса".

***

Мои  руки  закованы  в  цепи  бракованые,
Пальцы  держат  остатки  ударившей  в  дерево  молнии,
Тело  жаждит  влаги,  но  мне  говорят:  нет,  мол,  её...
Видя  всё  это,  надо  мной  певчая  птица  поет.

Она  глушит  мой  рёв,  дабы  остальные  не  услыхали,
Что  они  на  самом  деле  ходят  не  в  трюфелях,  а  в  кале,
Чтоб  я  не  разоблачил  их  шоколадные  медали,
Которые  им  вручали,  в  ларьке  их  покупая  привезенными  из  Китая,

Или  из  Турции
Мои  глаза  в  темноте  забывают  свои  функции,
Десять  пудов  металла,  живого  веса  -  две  унции,
Плюс  переместили  в  комнату  наполненую  скунсами.

Если  я  засыпаю,  то  во  сне  мечтаю  проснуться,
Чувствуя  сквозь  сон  мелких  насекомых  укусы,
От  чавканья  в  паху  я  не  переживаю  -  это  муза
Пытается  в  который  раз  изменить  мои  музыкальные  вкусы.

Заключив  меня  в  звуконепроницаемую  клетку,
Отобрав  законное  право  называться  человеком,
Вырвав  мою  кассету  из  магнитофона  вместе  с  декой,
Метят  не  осиновым  колом,  а  новогодней  еловой  веткой.

Просочившись  в  колоду,  я  мешаю  выигрывать  в  секу,
Любители  куни  лижут  мой  вместо  заветного  секеля,
Произвольно  взрываясь  в  секретных  торпедных  отсеках,
Ставлю  подножку  там,  где  ступает  нога  человека.

Громко  и  смачно  плюю  на  твоё  жизненное  кредо,
Куда  бы  ни  пришел,  с  собой  несу  в  ассортименте  беды,
В  поисках  новых  жертв  незнакомую  месность  разведав,
Цепи  рву,  душонками  смертных  садясь  пообедать.

Спастись  им  уже  ничего  и  никто  не  поможет,
Если  одето  на  спину  седло  и  натянуты  вожжи,
Глазные  зрачки  белы,  а  на  ушах  треснула  кожа...
Увидев  их,  поймеш,  что  до  Армагедона  дожил.

Притягивая  неискушенных,  как  мух  клейкая  лента,
Как  пчел  дикие  растения,  как  экономов  вьетнамские  кеды,
Как  некачественные  продукты  манят  товароведов,
Как  прохожих  интересуют  рваные  штаны  спящего  деда.

Но  иногда  всё  так  надоедает,  что  покоя  хочется.
Погружаюсь  в  то,  что  люди  называют  одиночеством,
В  тишине  сам  себя  зову  по  имени-отчеству...
Но  вскоре  возвращаюсь  к  тёмной  роли,  даной  мне  обществом.

***

Ничего  нулячего  ты  здесь  не  обнаружишь,
Этот  трек  не  новый,  не  излил  в  него  я  душу.
И  не  было  сказано  всё  то,  что  годы  копилось  во  мне.
Но  после  этого  можешь  надолго  забыть  о  Чуме.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191178
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 22.05.2010
автор: Chuma.voz