Ще вчора вітер ледве дихав,
Земля тримала кулака,
Пісні співали – тихо, тихо,
Щоб тільки слухало дитя.
А соловейко гірко плакав,
Забутий рідними людьми,
Які ярмо носили в хату
Себе вбиваючи в собі…
Сьогодні ж радуйся, радуйся!
Світло й темрява - розкуйся!
Танцює небо і земля
На світ вже проситься вона!
Весь чорний попіл, кров і сльози
Змиє хвиля дніпрова,
І там свої шовкові коси
Розпусте молоде дівча!
Співай! Артанія родила
В пекельних муках немовля!
Ледве, ледве не згоріла.
Вже сива, сили зберегла…
Родився янгол, очі – небо,
Вуста – калинові грона
Давно б уже з’явиться треба
Та чи була б тоді така?
Ім’ям назвали – Україна!
А з ним і пам'ять, і талан.
Подарована їй сила
Серця напоює і нам.
Росте всесильна і безстрашна
Гуляти любить у садку -
Вже сходить сонячна ромашка,
Дає тополя холодку.
ЇЇ не можна не любити -
Святе дитя краси й добра
Що серцю не дає старіти
Дитину-квітку полива
Та часто як в житті буває
Не обійшлося і без сліз,
Бо мудрість лиш туди трапляє
Де котиться гіркий кристалик вниз…
Котиться і пада гострим краєм
На серденько ,убранне в деревій.
А зірка золота все пале, пале -
Від спраги задихається кизил
Нема дощу, і небо все не рветься
Всю ніч у снах лунає водограй
З конвалії життя уже не ллється
Мальва ж напивається, потай …
О Боже! Боже! Чи ти чуєш?
Та ти ́хоч гримни із небес!
Тихо… Німо… Не пильнуєш.
Дав життя й не бережеш…
Оленка цвіт уже поїла,
Списала з світу абрикос,
Ніч з волосся поманила
Лишила колос сивих кос.
Виворотні рве сила- вітер
І мак побитий дух пуска,
Садок вмирає та не вірте,
Що він сильніший ніж Вона!
Уже розтоптаний весь ряст,
Барвінок виріс на могилах
Де сотні, сотні тисяч раз
Дітей плекала і садила…
Здається – все! І щастя зникло.
Померло. Виросла вільха!
Але надії квітку швидко
Не змориш, бо безсмертна та…
Стояла нерухома Україна,
Тримаючи підсніжник у руці,
Бур’яном поросла стежина
Кірці стирчали голками в нозі.
Блакитні очі стали голубі
Помудріли, постаріли вже вони.
Та підсніжник білі голуби
Пронесуть крізь долі і віки!
Вона стоїть – таку не поламаєш
І окидає поглядом всіх нас…
Очі не ховай , бо не впізнаєш
ЇЇ ,коли боротись буде час!
Голосно гукати вона буде -
Задрижить Аскольдова гора
Про щастя мрії десь розгубе
Померла б та безсмертя здобула…
Підсніжник у надію сплівся
Жертовна смерть дала життя
Буревій у подих збився
Тьох, тьох витьохкують серця!
І твоє там, ти не сам….
Головне - тух, тух – що там?..
п́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190926
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.05.2010
автор: Ковила